БИБЛИОТЕКА КУЛЬТУРЫ ЗДОРОВЬЯ
THE LIBRARY OF CULTURE OF HEALTH



Скумiн В. А. Що можна запозичити у йогів?

Скан статьи

Скумiн В. А. Що можна запозичити у йогів? / В. А. Скумiн // Комсомольська зірка. — 1978. — № 1 (2252). — С. 4.

У наші дні важко зустріти людину, яка б нічого не знала про йогів та їх фізкультурні вправи. Інтерес до них особливо посилився в останні роки. Сьогодні матеріали з цих питань з'являються у найрізноплановіших виданнях: від наукового збірника «Психічна саморегуляція» до журналу мод. Екрани країни обійшов документальний фільм «Індійські ноги, хто вони?», створений на Київській кіностудії. Вийшли друком і кілька брошур на цю тему.
Про йогів багато говорять і пишуть, лають і хвалять, підносять і розвінчують. А тим часом чимало любителів прагнуть засвоювати і застосовувати ті чи інші методи їхньої техніки самостійно, або користуються допомогою різного роду «наставників» — самозванців. При цьому часто використовуються уривчасті, а інколи й зовсім необ'єктивні знання з даної галузі.
Не аналізуючи йогу, як цілісну філософську систему, розглянемо лише аспекти, пов'язані із виконанням фізичних вправ. Адже саме гімнастика привертає в цьому стародавньому вченні найбільшу увагу.
Фізичні вправи діляться на статичні — асани і дінамічні — в'яям.
Асани — це особливі положення тіла, що мають фіксуватися певний час. З 84 відомих поз — більшість фізкультурні. Метою їх е зміцнення тіла, розвиток витривалості. формування здатності керувати у звичних умовах діяльністю серця, легенів та інших внутрішніх органів. Тренування, як правило, проводиться 1—3 рази на добу, не раніше, ніж через 1,5 години після легкої і через чотири після ситної їжі, тобто натщесерце.
Одна з основних поз називається сарвангасана. Йоги рекомендують виконувати її таким чином. З вихідного положення, лежачи на спині з витягнутими вздовж тіла руками, повільно піднімаємо виправлені ноги, потім тулуб доти, поки підборіддя не упреться о грудну кістку. Шия має бути зігнута майже під прямим кутом щодо торсу, який слід спирати на зігнуті у ліктьових суглобах руки. Зберігають таке положення певний час, що визначається індивідуально, потім повільно й послідовно повертаються у вихідну позу.
Техніка цієї вправи, як бачимо, нескладна і зовні нагадує широко розповсюджений в нашій фізичній культурі гімнастичний елемент «берізка».
В хатха-йога є й простіші асани, і значно складніші, що вимагають великої гнучкості тіла, рухливості суглобів, а також певної фізичної сили. Фіксація поз, як правило, поєднується з дихальними вправами. Їм, до речі, йоги надають особливого значення.
Починати займатися самостійно без компетентного наставника — справа досить ризикована. Нам, лікарям, не раз доводилося спостерігати різноманітні розлади життєдіяльності організму і навіть порушення функцій центральної нервової системи у таких «невдалих» йогів.
Гімнастика йогів, так само як і ряд поки що «загадкових» властивостей, яких вони досягають, — нечутливість до болю, здатність довго обходитись без повітря і їжі, ходити по вогню тощо, — є об'єктом пильної уваги вчених.
Один з методів йогів уже завоював популярність. Його рекомендовано до застосування і у нас в країні. Це аутогенне тренування (від грецького «аутос» — сам, «генос» — рід, тобто народжений у самому собі). Аутотренінг добре зарекомендував себе в спорті, медицині, педагогіці як метод своєрідної гімнастики психіки.
Аутотренінг можна коротко охарактеризувати як метод психічної саморегуляції, за допомогою якого можна свідомо, цілеспрямовано впливати на різні функції організму. Людина, займаючись аутотренінгом, виробляє здатність внутрішньо розслаблюватися й переключатися від активного стану збудження до заспокоєння, від витрачання енергії до нагромадження її.
Найважливіше, що дає аутотренінг, — це вміння викликати сон за будь-яких обставин, стримувати свої емоції, позбутися відчуття болю, регулювати діяльність серця, органів дихання, травної системи тощо. Практика свідчить, що цей метод є дуже ефективним засобом для боротьби з так званою «передстартовою лихоманкою» в спорті.
За класичною методикою розрізняють початковий і вищий ступені аутотренінгу. Перед початком занять людина приймає, як правило, одне з трьох стандартних положень: лежить, випроставши руки й ноги, напівлежить у зручному кріслі, відкинувшись на його спинку, або сидить у «позі кучера».
Після того, як прийнято вихідне положення, треба звільнити м'язи від напруження.
Потім можна приступити безпосередньо до вправ. Одна з них полягає в тому, щоб навіяти самому собі відчуття тягаря у правій руці. Слід кілька разів повторювати формулу: «Моя права рука стає важчою, ще важчою». Слова треба вимовляти, думаючи саме про це. Якщо одразу не вийде — не біда. Головне — не втрачати душевної рівноваги. Якщо, однак,
не вдасться добитися відчуття тягаря, можна взяти в руки вантаж, потримати його, а потім продовжувати заняття. Після появи потрібного відчуття у правій руці можна переходить до занять з лівою рукою. а потім викликати відчуття тягаря в ногах.
Тільки після того, як повністю навчишся виконувати першу вправу, можна переходити до наступних, спрямованих на те, щоб викликати відчуття тепла в сонячному сплетінні, прохолоди на чолі, регулювати ритм серцевої діяльності й дихання. Після кожної з цих вправ подумки вимовляється фраза: «Я абсолютно спокійний».
Завданням вищого ступеня є управління не руховими, а власними психічними процесами. Наприклад, людині пропонують уявити себе в лісі або на березі озера, подумки викупатися в морі, зустрітися з приємною людиною. Досвід свідчить, що такі заняття кожного разу освіжають, вливають нові сили, бадьорість, енергію.
Втім, основам аутотренінгу навчаються обов'язково під керівництвом спеціаліста-психотерапевта. Потім можна займатися й самостійно. час від часу консультуючись з лікарем.

В. СКУМІН,
лікар-психотерапевт,
член Всесоюзного товариства «Знання».