БИБЛИОТЕКА КУЛЬТУРЫ ЗДОРОВЬЯ
THE LIBRARY OF CULTURE OF HEALTH



Скумiн В. А. Епідеміологія і клініка соматогенних пограничних психічних
розладів у дітей з хронічними хворобами органів травлення.

Скан первой страницы статьи

Скумiн В. А. Епідеміологія і клініка соматогенних пограничних психічних розладів у дітей з хронічними хворобами органів травлення / В. А. Скумiн // Педиатрiя, акушерство i гiнекологiя. — 1990. — № 6. — С. 22-23.

УДК 615.851.13 + 616.361-053.3
В. А. СКУМІН, д-р мед. наук (Український ІУЛ)

ЕПІДЕМІОЛОГІЯ І КЛІНІКА СОМАТОГЕННИХ ПОГРАНИЧНИХ ПСИХІЧНИХ РОЗЛАДІВ У ДІТЕЙ З ХРОНІЧНИМИ ХВОРОБАМИ ОРГАНІВ ТРАВЛЕННЯ

Багато захворювань шлунково-кишкового тракту у дітей відрізняються стійким, рецидивуючим перебігом, різноманітними ускладненнями [1, 2]. При виникненні гастроентерологічної хвороби до патологічного процесу втягуються не тільки суміжні відділи шлунково-кишкового тракту, а й інші органи, в тому числі й ЦНС [1, 3].
Вивчення нервовопсихічної сфери у 361 пацієнта (190 — жіночої статі і 171—чоловічої) віком 6—15 років з хронічними хворобами травної системи (хронічний гастрит, гастродуоденіт, виразкова хвороба дванадцятипалої кишки і шлунка, гепатит, холецистит, холецистохолангіт, панкреатит тощо) показало, що у 111 з них відмічалися неврозоподібні синдроми і у 8 — психопатоподібні.
За наявністю провідного психопатологічного синдрому неврозоподібні стани розподілялися так: астенічний—у 63% дітей, фобічний — у 13, депресивно-дистимічний — у 11, сенестопатично-іпохондричний— у 6, системні розлади — у 7%.
Астенічний синдром проявлявся дратівливою слабістю, підвищеною втомлюваністю, гіперестезією, виснаженням психічних процесів, зниженням працездатності, головним болем, вестибулярними розладами. Ці порушення поєднувалися з афективною вибуховістю, експлозивністю, дистимічними змінами настрою, а також минущими розладами сенсорного синтезу (у 4). У всіх хворих відмічалася неврологічна мікро-симптоматика.
Фобічний синдром проявлявся страхами, які у 10 пацієнтів мали беззмістовний, недиференційований характер. Виникали вони приступоподібно на фоні загострення хронічного захворювання, посилення властивого йому больового синдрому. Такий зв'язок чітко проявлявся у перші 2—4 роки після появи фобічних порушень, потім вони або нівелювалися у випадку сприятливого перебігу тілесної недуги, або втрачали безпосередній зв'язок з нею.
У період приступів поза будь-якою конкретною психотравмуючою ситуацією у дітей виникало відчуття загрози для життя, що не мало певного характеру, воно супроводжувалося руховим неспокоєм, соматовегетативними розладами. Нерідкісним був сенестопатичний компонент.
Депресивно-дистимічний синдром звичайно спостерігався у пацієнтів з виразковою хворобою дванадцятипалої кишки і шлунка. Їх поведінка відрізнялася втратою життєрадісності, пасивністю, байдужістю, образливістю, втратою живого інтересу до звичайних дитячих занять. Песимістичний фон настрою позначався і на результатах експериментально-психологічних досліджень. Усе це поєднувалося з відсутністю апетиту, вазовегетативними розладами, а також порушенням сну, що проявлялося раннім пробудженням, відсутністю відчуття повноцінного сну.
Депресивно-дистимічний синдром, як і інші неврозоподібні розлади, поступово втрачав пряму соматогенну залежність і відмічався протягом тривалого часу після настання ремісії хронічного гастроентерологічного захворювання, а надалі й незалежно від характеру його перебігу. З часом виявлявся вплив психогенних факторів на актуалізацію депресивно-дистимічної симптоматики, особливо пов'язаних з переживанням власної соматичної неповноцінності, відірваності від товариства здорових однолітків, фрустраціями, обумовленими неможливістю реалізувати романтичні плани на майбутнє. Це сприяло розвитку невротичних нашарувань, патохарактерологічних реакцій.
Сенестопатично-іпохондричні неврозоподібні стани спостерігалися лише у дітей віком понад 12 років. Вони скаржилися на особливі больові та інші неприємні відчуття, за характером і вираженістю нетиповими для наявного гастроентерологічного захворювання: «розпираюча печія у животі», «оніміння в правому підребер'ї», «повзання холодних мурашок», відчуття розповзання, стискування, наявності сторонніх дрібних предметів у різних відділах травної системи. Іпохондрична симптоматика була пов'язана з локалізацією сенестопатичних відчуттів, в усіх випадках виникала вторинно і не відрізнялася різноманітністю скарг. В основному це були перебільшені побоювання, обумовлені можливістю ускладнень основного захворювання, необхідністю у зв'язку з дим тривалого лікування в стаціонарі, хірургічного втручання; перебільшенні занепокоєння з приводу стану здоров'я, діяльності шлунково-кишкового тракту. Посилення цих порушень, як і інших соматогенних неврозоподібних розладів, було тісно пов'язане з загостренням тілесної недуги і спонтанно нівелювалося з настанням ремісії. Надалі такий зв'язок втрачався.
Системні порушення частіше проявлялися неврозоподібними тиками і спостерігалися у хворих на хронічний гепатит, холецистохолангіт. Виникали вони пізніше патології гепатобіліарної системи, посилювалися при загостренні соматичного захворювання, не обумовлювалися будь-якими психотравмуючими моментами і могли стримуватися вольовим зусиллям. Неврозоподібні тики мали характер мимовільного стереотипного облизування губ, сіпання плечима, кліпання, покашлювання. Динаміка неврозоподібних порушень перебувала у прямому зв'язку з перебігом соматичної хвороби. Загострення основного захворювання призводило до посилення неврозоподібних тиків. З часом цей зв'язок поступово втрачав облігатний характер. У таких хворих неминуче виникали вторинні невротичні і патохарактерологічні реакції.
Психопатоподібні розлади у 5 дітей проявлялися синдромом підвищеної афективної збудливості, у 3 — синдромом психічної нестійкості. Пацієнтів з синдромом афективної збудливості відрізняли виражена эксплозивність, вибуховість, схильність до агресивної поведінки, бурхливих афективних розрядів, недостатність вищих властивостей особистості. При наявності синдрому психічної нестійкості відмічалися виражена мінливість поведінки, яка майже повністю залежала від зовнішніх обставин і обумовленого ними актуального психоемоційного стану, схильність до втеч, одержання примітивних задоволень, до крадіжок, підвищена сугестивність, слабкість моральних установок, відсутність інтелектуальних і естетичних інтересів.
В періоді загострення хронічного гастроентерологічного захворювання спостерігалося помітне погіршення психічного стану. Зв'язане це було не тільки з впливом соматогенних факторів на ЦНС пацієнтів, з появою больових відчуттів, блювання, проносу, а й з нестерпними для них умовами суворої регламентації режиму, харчування, необхідністю виконання, неприємних діагностичних і лікувальних процедур. Небажання лікуватися, підкорятися лікарняному режиму призводило до постійних конфліктів, дезорганізовувало обстановку в палаті. Нерозуміння необхідності проведення терапевтичних заходів призводило до постійних порушень і зривів плану обслідування і лікування, що негативно позначалося на перебігу основного захворювання, дуже ускладнювало (без спеціального психотерапевтичного втручання) лікування.
Таким чином, пограничні соматогенні порушення психічної діяльності спостерігаються більш ніж у третини дітей з хронічними хворобами органів травлення. Частіше зустрічаються неврозоподібні синдроми, серед яких домінує астенічний. В початковому періоді психопатологічні прояви перебувають у прямій кореляційній залежності від характеру клінічного перебігу гастроентерологічного захворювання. Надалі вони набувають усе більш автономного характеру, в багатьох випадках домінуючого в ієрархічній структурі хвороби цілісного організму. Психогенні фактори, спричинені тілесною недугою та її наслідками, стають істотним патопластичним і патогенетичним механізмом, що підтримує і розвиток психопатологічної структури синдромів пограничних психічних порушень.

Список літератури

1.    Белоусов Ю. В., Скумин В. А. // Педиатрия.—1986. —№ 8.— С. 46—50.
2.    Лукьянова Е. М. // Там же. — 1987.—№ 1. —С. 5—8.
3.    Скумін В. А. // ПАГ.— 1985.—№ 4.— С. 9—11.

Одержано 19.03.87