БИБЛИОТЕКА КУЛЬТУРЫ ЗДОРОВЬЯ
THE LIBRARY OF CULTURE OF HEALTH



Скумiн В. А. Поговоримо по-чоловічому.

Скан статьи

Скумiн В. А. Поговоримо по-чоловічому / В. А. Скумiн // Молодь України. — 1979. — № 73 (13659). — С. 3.

Материнська місія — свята й велика. Та чи не надто великою стала вона останнім часом! Роль батька-вихователя так здрібніла, що психологи, соціологи, педагоги вже б'ють на сполох: порушується гармонія виховного процесу. За умов «фемінізованого» дошкільного й шкільного виховання в дитячих колективах функції батька-вихователя стають особливо вагомими. Приклад батька, мужчини не замінити нічим.
У процесі лікарської практики мені не раз доводилося стрічатися із травмованими душевно дітьми, які виросли у звичайних, так званих благополучних сім'ях. Дуже часто причиною цього є відсутність сприятливого для виховання мікроклімату в сім'ї. Немає гармонії у взаєминах батьків і дітей. Нерідко винуватцем є саме батько, який із різних причин — через зайнятість, егоїзм чи духовну бідність — не розуміє, якою вагомою силою у вихованні є чоловічий характер, чоловічий приклад. Я не раз пересвідчувався у цьому, спостерігаючи різні сім'ї — щасливі і не дуже.
Батько десятирічного Юрка завжди повертається з роботи веселим, життєрадісним. І його настрій вмить передається синові. Юрко звертається з усіма своїми запитаннями й проблемами до тата, і той докладно, по-дорослому серйозно відповідає, пояснює. Ніколи не відмахнеться од сина, мовляв, втомився після роботи, зайнятий тощо. Батько — людина дуже добра, уважна до людей — близьких і незнайомих. І ось син бере пилосос із рук матері, каже: «Я сам приберу, ти відпочинь, стомилася ж на роботі».
У дітей механізм наслідування особливо чутливий і добре розвинений — мусимо пам'ятати про це. Якби кожний батько розумів, яку величезну потребу в ньому відчуває син або донька, як хочуть вони, щоб поруч був мудрий, мужній чоловік! І яка недитяча в дитячих очах туга і безнадійність, коли батько несправедливий, коли він ображає сім'ю.
— З п'яти років, — розповідає мені одна пацієнтка, — я чула вдома сварки. Наш батько такий грубий, кричить на матір, погрожує, вона часто плаче...
А батько-грубіян і не запідозрює, що завдає доньці психічної травми, адже дитяча душа дуже вразлива, і ці травми буває важче вилікувати, аніж хвороби.
Чи повинен батько підвищувати голос? Видатний радянський педагог і вихователь Василь Олександрович Сухомлинський наголошував, що почуття емоційно вихованої людини доходять до дитячих сердець і без крику... Тривогу, смуток, подив, обурення і десятки відтінків подібних почуттів діти вловлюють у звичайних словах наставника...
Якщо почуття живуть у душі, діти прочитають їх і «поміж рядків». Коли дитину надто часто картають і карають, вона озлоблюється, починає хитрувати й пристосовуватися під батьківський характер.
Один мій знайомий карав сина за те, що той обдурював його. Я переконався, хлопець робив це тому, що його карали за найменшу провину, а він боявся признаватися, коли щось накоїть. Як бачите, замкнене коло.
... Батько помітив, що маленька Люба іноді каже неправду, ще й запевняє при цьому:
—    Ну, слово честі, татку, не віриш? Ну, сам подивись або спитай!..
І знаєте, як батько відучив дівчинку?
—    Ну, що ти, — говорив він у відповідь,— навіщо ж я перевірятиму? Я й так вірю, що ти завжди говориш правду!
Один раз, другий Люба зніяковіло замовкала після оцих слів, а втретє гірко розплакалася:
—    Татку, не сердься, я сказала неправду, але більше ніколи не буду!..
Брехуни виростають тоді, коли батьки допускають можливість обману, не довіряють дітям.
Діти пишаються батьками, яких люди шанують за працю. У селі Прелесному на Донеччині відкрився музей мистецтв. Багато картин тут намальовано руками школярів. Близько ста малюнків присвятили діти труду своїх батьків. Бачили б ви, з якою любов'ю намалював Сашко Педан свого тата, колгоспного механізатора. «Тато на роботі» — називається малюнок. І скільки в ньому гордості за батька-трударя, скільки тепла!
З дивовижною швидкістю йде в дитинстві пізнання світу. З дивовижною швидкістю засвоюються приклади — і гарні, і недобрі. А ми все відкладаємо свої чоловічі, батьківські обов'язки на завтра. Мовляв, поки діти малі — з їхнім вихованням дружина впорається. А одного прекрасного дня розгніваний тато не впізнає своє «дитя».
—    І в кого ти такий вдався?
—    В тебе, — в'їдливо відповідає синок.
Тато спересердя ладен дати синові ляпаса, та враз осікається: на нього дивляться уже дорослі, серйозні очі. Пізно...

В. СКУМІН,
лікар-психолог.