БИБЛИОТЕКА КУЛЬТУРЫ ЗДОРОВЬЯ
THE LIBRARY OF CULTURE OF HEALTH


Скумiн В. А. Лялька для Iринки.


Скан страницы статьи

Скумiн В. А. Лялька для Iринки / В. А. Скумiн // Радянська жiнка. — 1979. — № 1. — C. 24-25.


Скан обложки журнала

Всі ми, дорослі, пам'ятаємо чудесні, захоплюючі ігри дитинства. Але ігри — це не тільки радість. Максим Горький писав: «Гра — шлях дітей до пізнання світу».
Граючись, маля задовольняє свою потребу в активності, знайомиться з властивостями навколишніх предметів.
Наші діти споруджують будинки, водять машини й поїзди, захищають кордони, здійснюють польоти на Північний полюс, у космос. У кожній хорошій грі є насамперед робоче зусилля і зусилля думки. Хороша гра схожа на хорошу роботу.
У будь-якій забаві виявляються почуття, бажання дитини. Придивіться до малят. Ви побачите, що вони щирі в тій ролі, яку на себе взяли. їхні почуття у грі — це справжні почуття, і дорослі неодмінно повинні з цим рахуватися.
Пригадую такий випадок. У п'ятирічного Сашка був улюбленець — пластмасовий Буратіно з довгим смішним носом. Ідучи гуляти, хлопчик завжди брав його з собою, а ввечері вкладав спати. Якось Буратіно впав, і в нього відламалася нога. Сашко з плачем прибіг до батька:
— Полагодь, татку!
— Гаразд, завтра полагодимо.
Та наступного дня виявилось, що відламана нога десь поділася. Батько став утішати сина:
— Нічого, ми його викинемо, а тобі купимо нового, такого самого, або ще кращого.
— Ні! — вигукнув Сашко і міцно притис до себе Буратіно, захищаючи його від небезпеки. — Не треба викидати, татку! Я люблю цього...
Батько уважно подивився на хлопчика.
— Ну що ж, постараємось полагодити.
І почалася робота: в хід пішли і пластилін, і клей. Змайстрували Буратіно ногу. Вона, звичайно, була не така гарна, та все-таки він знову міг стояти. Сашко сяяв від щастя. А коли зібралися на прогулянку, мама сказала:
— Ти не клади його в кишеню, він тепер у нас поранений. Загорни в хус­точку і посади в машину, повезеш гуляти.
Відтоді Сашко став доглядати «пораненого» Буратіно ще дбайливіше, ніж раніше.
Добре, що батьки зуміли зрозуміти синові почутя й підтримали їх. А хіба рідко буває зовсім інакше? Старі ляльки і ведмедики, машини подовгу валяються десь у кутку, а потім їх безжалісно викидають. Нерідко це буває горем для дітей, іноді ж вони стають байдужими, перестають жаліти свої улюблені іграшки. Тим часом прищеплення дитині любові до іграшки — це один із методів виховання у неї турботливості, сердечності.
Ми, дорослі, повинні допомагати дітям в організації ігор, дбати про те, щоб ігри захоплювали їх, були змістовними, виховуючими. Обов'язково знаходьте час, щоб придивитися, прислухатися до того, чим зайняті малюки. Лише добре вникнувши в суть гри, в особливості поведінки дітей, в їх взаємини, можна розумно спрямувати гру, зробити її важливим засобом виховання.
Нерідко буває так, що зовні спокійна, мирна гра, яка цілком «влаштовує» дорослих, на ділі виявляється шкідливою для малих, бо в них закріплюються погані звички, егоїстичні риси.
Ось діти грають у більярд. Женя протягом кількох днів грає тільки з одними і тими ж хлопчиками і завжди виграє. Його старший брат помітив, що він захоплює зразу два киї і один з них потім передає на вибір слабкішому за себе гравцю. Брат присоромив Женю, і справедливість було відновлено. А ось інший випадок, коли від дорослого вимагалися не тільки увага до дитячої гри, а й такт, і вміння бути об'єктивним.
Дівчатка в дворі дружно гралися в «магазин». До них підійшла ще одна дівчинка, і раптом спалахнула сварка. Оленка, яка зображувала продавщицю, штовхнула новеньку. Та голосно заплакала і побігла до бабусі, яка сиділа неподалік на лавочці. Бабуся вирішила розібратися, в чому справа, і з'ясувала, що внучка її, Маринка, сама винна, бо зажадала:
— Я буду продавщицею!
— А в нас уже є продавщиця, — відповіли дівчатка. — Якщо хочеш, будеш купувати цукерки.
Але така скромна, на Маринчин погляд, роль її не влаштовувала, і вона почала заважати усім, віднімати іграшки. І тоді Оленка виштовхнула її з кола.
Бабуся не стала на захист внучки, а, навпаки, зауважила їй:
—   Як же тобі не соромно, діти так гарно гралися, а ти прийшла і стала заважати. Тебе ж у покупці приймали?
— Приймали...
— Ну, от і була б покупницею, це теж цікаво. А іншим разом будеш продавщицею... Приймете ЇЇ? — запитала бабуся дітей. — Вона добре гратиметься.
— Приймемо, — погодилися ті.
Діти помирилися, гра відновилася, і бабуся знову сіла на лавочку, непомітно стежила за внучкою. Але та вже поводилась добре, і через певний час стала зображувати «продавщицю». Як же було б шкідливо для дівчинки, якби бабуся стала на її захист!
Є багато цікавих, корисних ігор для дошкільнят. Наприклад, «Паличка-виручалочка», «Гуси-лебеді», «Горидуб». Вони розвивають уважність, виховують у дітей волю, товариськість. Діти і самі придумують різні ігри, беруть на себе ролі героїв книг, фільмів. І нам з вами треба обов'язково знати, як ці ігри відбуваються, як діти ставляться один до одного, як розмовляють між собою, як дотримуються правил гри.
Малята помічають інтерес батьків до своїх ігор, радіють цьому, охоче розповідають, як і з ким гралися, чим займалися, а це для батьків дуже цінно.
Дозволяйте дітям запрошувати додому товаришів, навіть якщо квартира у вас тіснувата. Це необхідно, особливо коли в сім'ї росте єдина дитина, що до того ж не ходить у дитячий садок. У спільних іграх змалку розвиваються у дітей риси колективізму — важливі якості радянської людини.
Незмінний супутник гри — іграшка, купована або саморобна. Вона поповнює знання наших малят про навколишній світ, допомагає придумувати і розвивати гру, пробуджує різноманітні почуття.
Деякі батьки вважають, що хлопчикам треба купувати тільки «хлоп'ячі» іграшки, лялька ж зовсім не для них. Дівчаткам, навпаки, дарують звичайно ляльки, посуд, позбавляючи їх іграшок, які розвивають, скажімо, конструкторські здібності. Але хіба погано, якщо хлопчик бавитиметься лялькою, одягатиме її, укладатиме спати, адже він сам стане колись батьком... А дівчинка, можливо, коли виросте, стане інженером або механізатором, тож нехай задовольняє змалку потяг до техніки, якщо має його.
Помиляються ті, хто вважає, що чим іграшка дорожче, тим вища її педагогічна цінність. Це не так. Треба, щоб іграшки були різні й давали дитині можливість активно діяти, творити, а не тільки споглядати, милуватися. Бажано, щоб ляльку, ведмедика маля могло само одягати і роздягати, а в шість-сім років — шити нескладний одяг, обладнати для іних «оселю» тощо. Дуже корисні кубики, різні «конструктори», будівельний матеріал.
Проте коли іграшок занадто багато, вони перестають радувати маля, до того ж йому важко тоді підтримувати порядок у своєму куточку. I потім, якщо дитина звикла до того, що їй без кінця дарують іграшки, якщо вона ні в чому не знає відмови, у неї може з'явитися звичка ставити батькам все нові й нові вимоги. Про це теж варто подумати. А як бути, коли, скажімо, на день народження вашому іменинникові принесуть кілька машин, «конструкторів» тощо? Одна мама в таких випадках просто приховувала частину іграшок і лише з часом віддавала їх синові.
Дуже люблять діти саморобну іграшку. Хай вона не така гарна, як куповані, зате зроблена власними руками. А ті якості, яких їй не вистачає, маля доповнить своєю уявою.
Треба добре зрозуміти схильність маленької істоти до фантазування, її любов до гри, і тоді легше знайти ключ до дитячого розуму і серця, збагнути особливості поведінки. Гра — дуже важлива самостійна діяльність, яка приносить дітворі багато радощів і разом з тим є засобом всебічного виховання. Це завжди треба враховувати батькам.

В. СКУМІН, лікар-психолог.


E-mail: thvc@yandex.ru